Розбір останньої серії Game of Thrones. Мріємо про весну

Чомусь кожного разу, як фанатам «Гри престолів» здається, що далі падати вже нікуди, автори серіалу ввічливо стукають знизу, і починається нова серія. І ось ми вже дочекалися шостого стуку в цьому сезоні. Нарешті. Але тут не можна не згадати саме того злощасного інтерв’ю, в якому Джордж Мартін обіцяв «гірко-солодкий фінал». Ок, Мартін. Гірке є. А де солодке?

Ну і традиційне оголошення про спойлери. Це для тих, хто вже подивився останню серію. А тим, хто ще не добрався до фіналу Game of Thrones, гаряче рекомендуємо завітати сюди трохи пізніше – вже після перегляду. Бо ця стаття темна і повна спойлерів – у ній ми будемо намагатися знайти причинно-наслідкові зв’язки, логіку та здоровий глузд. Не обіцяю, що вийде, але ми постараємося.

Чорна Гавань

Отже, Тіріон. Тіріон, який «я не зраджу свою королеву», бродить розореною Королівською Гаванню з дуже винуватим, схожим на заплакане личком і розглядає те, що залишилося від столиці, що процвітала до приходу його улюбленої королеви. Чорні залишки зруйнованих будівель повних обгорілих тіл мирних жителів. Завалені уламками і тими ж тілами вулиці. Сніг, який нарешті таки прийшов у це південне місто, тепер сором’язливо намагається прикрити білим пухом сліди «милості» доброї королеви драконів. За Тіріоном йде не менш загублений Джон у супроводі сіра Давоса та декількох північних воїнів.

Доходять вони всі, що цікаво, до того самого місця, де Ар’ї в кінці минулого епізоду явився білий кінь. Посеред вулиці так і залишилися лежати тіла Нори та її дочки. На цьому місці скорботна процесія розділяється – Біс, відмовившись від супроводу і охорони, відправляється до Червоного замку, який, до речі, хоч і зруйнований, але не так масштабно, як можна було очікувати.

А ось Джон крокує далі вулицями і натикається на Сірого Хробака і Бездоганних, які організували страту солдат Ланістерів в одному з більш-менш вцілілих провулків. Джон «я вірю королеві» отримує ще одну порцію несмачних пігулок для стимуляції гостроти зору, трохи прозріває від того, що відбувається і навіть намагається зупинити різанину, але за допомогою мечів і копій йому недвозначно дають зрозуміти, що думка Джона Сноу в військах Дені мало кого хвилює. В результаті його-таки відводить сір Давос. А Сірий Хробак продовжує робити те, від чого його відволікли – різати тих захисників Королівської Гавані, що лишилися в живих, бо «так наказала королева».

Тіріон у цей час вже добрався до замку і тепер повільно, але впевнено просувається в бік підземель, щоб з’ясувати, чи вийшло у близнюків втекти під час нападу на замок. Не вийшло. Біс розгрібає уламки цегли і плаче над знайденими тілами брата і сестри.

Початок дійсно гарний. Ну, щонайменше, не поганий. Яскраві образи, насичені деталями кадри, хороша операторська робота. Всі сцени тут самодостатні – це просто окремі маленькі розповіді, зв’язані однією лінією.

Мовчазний Тіріон, який бачить результати вчиненої його королевою різанини і усвідомлює свою роль у цій бійні. Він відчуває свою провину і приймає біль від того, що вбачає заслуженим покаранням. Біс йде, як свого часу йшла вулицями Гавані його сестра, тільки якщо під час її ганебної ходи звинувачення і прокльони вигукували присутні городяни, то зараз натовпу немає – натовп мертвий, а звинувачує і проклинає один з останніх Ланістерів себе сам. Розбитий колокол, який мав стати голосом світу і зупинити бійню. Сірий Хробак, який нині добиває Ланістерів на тих самих вулицях, де кілька років тому Джеймі напав на Неда Старка. Зруйнована карта на підлозі внутрішнього дворика – як насмішка над ілюзорними мріями і наївними планами Серсеї, яка виявилася нездатною утримати в своїх руках такі бажані для неї Сім Королівств. Брошка у формі руки, що символізує владу і силу лорда-правиці при королеві Дейнеріс, яка досі залишається на грудях Тіріона в момент, коли він знаходить золоту руку мертвого Джеймі. Пошарпаний життям прапор Будинку Таргарієнів, що вивішений на напівзруйнованій стіні, своїм малюнком нагадує вогняну спіраль, яку залишив Король Ночі в замку лордів Амбер.

Сцени сильні і добре продумані, в них практично немає реплік, але вони тут і не потрібні. Але далі серіал повертається до того, що нас турбувало в попередніх епізодах – легкого дивацтва і навіть скаженої логіки сценаристів.

Це цікаво: Втрачені моменти, приховані деталі і посилання: що ви могли пропустити в 5 серії Game of Thrones?

Тиран помер. Хай живе тиран!

Залишки армії бездоганних вишикувані, дотракійци що вижили, радісно гарцюють на конях, Дейнеріс з’являється на верхньому майданчику сходів, що ведуть до замку. Хм. Дракон, звичайно, гарний. Сцена з крилами, що розкриваються за спиною у Дені, продумана і знята добре. Але ви це серйозно? Пафос, пафос, нічого крім пафосу. Хоча ні. Ще є почуття легкої ніяковості – вийшло, звичайно, ефектно, але якось занадто наївно і награно. Але опустимо цей момент. Дивимося далі.

Дейнеріс, сяючи від захоплення, хвалить своїх воїнів і промовляє пафосне звернення, суть якого зводиться до простої істини: «ми звільнили Королівську Гавань, тепер так само звільнимо й весь інший світ». Обіцянка на тлі пекла, що коїться в столиці, звучить, скоріше, як загроза. За її спиною збираються троє – Сірий Хробак, який вже дорізав полонених солдатів Ланістерів і тепер захоплено слухає свою пані, Джон Сноу, який знову майже плаче (Джон, будь мужиком, ну що за балет?) і Тіріон. Емоції Тіріона з усієї цієї трійці є найцікавішими.

Коли Біс маленькими кроками почав наближатися до Дені, мені спочатку навіть здалося, що він збирається зіштовхнути її зі сходів. Варіант, до речі, був би далеко не найгіршим, хоча на цьому історія Тіріона практично зі стовідсотковою ймовірністю б закінчилася. Але ні. Біс, злий, як біс (вибачте за каламбур), має зі своєю королевою коротку, але емоційну розмову, в результаті якої Ланістер знімає і кидає вниз зі сходів свій символ правиці, а Дені наказує взяти вже колишнього радника королеви під варту. Джон не втручається – він все ще сумно дивиться на цю жіночу версію генерала Хакса і сумує. Що ж, із Серсеї         вийшла не найкраща королева, але на тлі нової Дейнеріс вона виглядає вже не таким вже й страшним тираном, правда?

Маленькі змови великого королівства

Її Величність з гордістю покидає сцену, а Джон має розмову з Ар’єю, яка, як виявилося, не так вже й далеко поїхала на своєму білому коні. На правах старшого брата він намагається її захистити, тобто акуратно прибрати з міста. Але сестра практично прямим текстом говорить йому, що Дені найближчим часом спробує його вбити, як і інших Старків, тому вона залишиться тут, щоб прикрити свого недолугого братика від вбивць королеви.

Джон все ще не готовий розлучитися з останніми крихтами своїх ілюзій і намагається сховатися від очевидної правди озвученої Ар’єю за щитом сліпої покори. Вона – королева, він – вірний васал. Молодий Таргарієн, незважаючи ні на що, хоче вірити, що якщо він буде все робити правильно, тобто виконувати накази і не висовуватись, гроза пройде повз. Позиція, звичайно, цікава, але безперспективна, тому Ар’я використовує останній аргумент – Санса не стане по-рабськи кланятися новій королеві, тому її життя під загрозою.

Остаточно засмучений Джон йде провідати Тіріона, якому на той час вже знайшли місце в імпровізованій в’язниці. І звісно першим питанням, яке Тіріон задав Джону, було «вина приніс?». Тіріон такий Тіріон 🙂

Але Джон настільки засмучений, що цю, хоч і трохи вимучену, але все ж вдалу спробу пожартувати, він навіть не помічає. А ось поговорити про більш високі матерії Джон готовий. Двоє сумних лордів, один з яких вже приречений, а іншому ще просто не встигли озвучити його вирок, розмовляють про майбутнє.

Тверезий Тіріон жартує, що попіл Варіса скаже його попелу «я ж казав», і філософствує на теми боргу, любові і божевілля. Він розповідає, як наближені до Дейнеріс, і він сам своїми руками штовхали королеву до цього божевілля, підтримуючи будь-яке її починання і виправдовуючи кожен вчинок, навіть найжорстокіший. У підсумку, як пояснює Ланістер, вона перестала бачити різницю між стратою справжніх злочинців і вбивством звичайних людей, скоєних в ім’я великої для королеви мети. І в підсумку, як бідкається Тіріон, вона свято увірувала в те, що її цілі виправдовують будь-які засоби, що найменше заперечення має бути покараним з максимальною жорстокістю, а милосердя – це прояв слабкості.

Біс пропонує Джону порівняти, скільки людей було вбито Ланістерами і Дейнеріс. А ще знову ставить питання, як би він вчинив на місці свій королеви і теж нагадує про сестер. Любов – це смерть боргу, а борг – це смерть любові. Хороший хід, хороші слова. І найдовший, схоже, діалог за всю серію. Але Тіріон, здається, все ж зміг достукатися до розуму Джона і вкласти йому в голову потрібну думку.

Видіння і реальність

Ще давно Дейнеріс було видіння, в якому вона йшла засніженою тронною залою зруйнованого Червоного замку. Тоді вона не встигла торкнутися Залізного Трону, оскільки її відволікли сторонні звуки, і вона пройшла повз трону до намету, де її чекав кхал Дрого з немовлям на руках. Багато з нас ламали голову, чи виявиться це видіння віщим, і чи зможе Дейнеріс зійти на трон своїх предків. І нарешті цей момент настав.

Дені пройшла дійсно зруйнованою і по-справжньому засніженою залою, піднялася до трону і навіть торкнулася його. Але тут зали дістався Джон, якого пропустив Дрогон – охоронець входу до замку в цей момент. Дені щаслива. Вона сяє, радіє втіленню своєї мрії і захоплено розповідає Джону, як вони разом переб’ють всіх ворогів і створять ідеальний світ, яким будуть щасливо правити. Джон майже плаче, він називає її своєю королевою, обіймає, цілує і всаджує в неї кинджал. Ще одна дуже сильна і дійсно хороша сцена. Але далі…

Навіть ті, хто не страждав через холодне розлучення Джона з Примарою, в цьому моменті не змогли зберегти холоднокровність. Дрогон відчув загибель своєї матері і прилетів до неї. Чорт забирай, цей шматочок комп’ютерної графіки змусив фанатів «Престолів» розчулитися сильніше, аніж смерть самої Дейнеріс. Як жахливо зворушливо він намагався розбудити свою маму, як він плакав і кричав – це дійсно було дитя, яке зазнало втрати своєї матері. Але, незважаючи ні на що, він не спалив Джона, хоча явно зрозумів, хто вбив Дейнеріс. Проте він спалив Залізний Трон. Чорт, ми так і не дізналися, чи горить Джон у вогні 🙁

І ось через цей момент розгорілося дуже багато суперечок. Одні доводять, що це дурна, нелогічна сцена – Дрогон, який ніби як не зміг зрозуміти, хто винуватець трагедії, але раптово зрозумів, що вбивство сталося через місце на цьому троні, нібито вирішив знищити це прокляте залізне крісло. Інші вважають, що Дрогон, який слухався чи не уявних наказів Дейнеріс, бо вона ж часто керувала ним навіть без слів або жестів, насправді набагато розумніший і, так би мовити, більш освічений, аніж прийнято вважати. Тому не дивно, що дракон розуміє дуже багато – і те, що Залізний Трон, який Дені вважала своїм, не мав дістатися її ворогам, і те, що Джона не можна палити, адже в ньому тече кров Таргарієнів. Тож що тут говорити, дракон навіть міг розуміти, що його мама потихеньку божеволіє, і не чіпав Джона вже з цієї причини. Варіантів багато, й один іншого цікавіший.

Але ось дракон дбайливо піднімає тіло своєї мами в лапці і відлітає, остаточно розбивши сердечка мільйонів глядачів по всьому світу. Здається, в цей момент ніхто вже особливо не думав про нещасну Дені – всім було шкода її дракона, що плаче.

Стрибок у часі

Раптово настало літо. Скільки часу пройшло з моменту загибелі Дейнеріс, нам не розповіли. Але якщо судити за темпами відновлення замку, міста і флоту, а ще за ступенем бородатості бранців, то не так вже й мало – кілька місяців або навіть півроку. Місто поволі оживає, пора року змінилася, а Джон так і не зайняв трон – його кинули до в’язниці Бездоганні, і він весь цей час, як і Тіріон, провів там.

Але зараз Бездоганні під супроводом Сірого Хробака ведуть Тіріона на переговори – в Лігві Дракона зібралися ті, що вижили –  глави великих Будинків Вестерос, і тепер їм потрібно вирішити долю не тільки бранців, а й світу в цілому, а саме обрати того, хто стане новим правителем Семи Королівств.

Атмосфера під час ради досить весела. Ар’я обіцяє перерізати горлянку Ярі, Санса чекає слушного моменту, щоб вимагати автономності Півночі. Едмур Таллі намагається прорекламувати себе і дуже засмучується, коли його осаджують і відправляють назад на своє місце. Сем Тарлє намагається штовхнути промову про масштабні вибори короля в стилі «свобода, рівність, братерство», але пропозиція зустрічає відвертий сміх. Сірий Хробак злиться і явно хоче, щоб все це скоріше скінчилося – йому не терпиться прибити-таки Тіріона з Джоном, і він сподівається, що чим швидше визначаться з королем, тим швидше він зможе втілити свою помсту.

І оскільки переговори очевидно почали заходити в глухий кут, Тіріону, який буквально пару хвилин тому говорив, що його поради приносили тільки шкоду, доводиться знову брати все в свої руки. Довга палка промова про історію, долю і призначення, і ось уже Тіріон пропонує всім вибрати кращий, на його погляд, варіант – обрати королем Брана Старка. А що? Ідеальний правитель. Тихий, спокійний, до влади не тягнеться, нападами гніву і бажанням спалювати людей не страждає. А ще шлюбом свої позиції не зміцнить і бастардами не обзаведеться. І не втече в разі чого. Ідеальний, одним словом, король. І навіть ім’я йому королівське одразу придумав: Бран Зломлений. Життєстверджуюче, правда?

І, як не дивно, його пропозицію одностайно прийняли. Так, не всі були раді такому розкладу, а Санса так взагалі під шумок по-родинному витребувала незалежності для Півночі, але Брана обирають королем Шести Королівств. Вісім сезонів, законний спадкоємець одного королівського дому, бастард іншого і мініатюрний, але цілком собі бадьорий представник третього, море битв і боїв всіх мастей, перемога над армією нечисті… А королем обирають Брана, який «я вбив Ходора». Брана, який, до речі, ніколи не бажав правити і навіть скинув всі турботи на тендітні плечі Санси, щоб цілком бадьоро відмахатися від титулу лорда Півночі. Але тут така раптова покірність і добродушність. Стати королем? Ок, без проблем, я знав, що це знадобиться. Серйозно? І нікому це не здається дивним?

Але Бран тут же робить витончену відповідь і призначає Тіріона Ланістера правицею короля. Що не може, звичайно, сподобатись Сірому Хробаку, який явно рахує хвилини до моменту, коли він зможе перерізати Бісу горло. Свіжообраний король дуже делікатно пояснює Бездоганному, що Тіріон «зробив багато жахливих помилок, і тепер решту свого життя він витратить, щоб їх виправити», тому велика помста знімається з порядку денного.

Наступним ударом по сподіванням командира бездоганних стає вигнання Джона Сноу в Нічний Дозор – місце для бастардів, злочинців та неугодних Таргарієнів – з тією ж аргументацією про вину і спокутування. Тільки на таких умовах Бездоганні погодилися залишити свого заклятого ворога в живих і забратися на острів Наата. Новину про це неабияк зарослому і здичавілому у в’язниці Джону приніс Тіріон, який цілком впевнено обживається в ролі правиці при Брані. Джон явно не дуже радий такому розкладу, але погоджується з ним – він міг би встати на диби і почати доводити своє білядраконнє походження, що дає право на трон, але замість цього підкоряється долі і знову збирається до Дозору.

До речі, цікавий момент: Міссандея була з Наати, про що не раз згадувалося в розмовах. Але чи знає Сірий Хробак і залишки його армії, що на цьому прекрасному райському острові є невідома смертельна хвороба, що вражає всіх некорінних жителів? Вважається, що цей вірус, який нібито переносять місцеві метелики, вбиває будь-яких чужинців на острові протягом року. І ось тепер Бездоганні стрункими рядами відправляються на ці диво-землі. Обрав цей пункт призначення, схоже, саме Сірий Хробак, який мріяв після закінчення війни відвезти Міссандею саме на її рідній Наата. Цікаво, скільком з його людей буде коштувати життя ця сентиментальність?

Після емоційного прощання зі своєю сім’єю раптово відкрилися плани Ар’ї на пошуки земель на захід від Вестеросу, Старки роз’їхалися. Джона відконвоювали до Чорного Замку і відреставрованої Стіні, де його чекають здичавілі, Тормунд і Привид з одним вушком. Санса повернулася до Вінтерфелу, щоб прийняти корону Півночі. Ар’я вирушила на кораблі до незвіданих земель – відкривати Америку. Ну, або працювати над своїм списком, якщо той все ж поповнився парочкою імен сценаристів Game of Thrones, як дуже сподіваються багато фанатів 🙂

А ось Бран не їде додому – тепер він живе в Королівській Гавані і управляє Шістьма Королівствами. При ньому знаходяться Тіріон і нещодавно призначена Мала Рада. Рада, до речі, просто унікальна. Біс в ролі правиці, ботанік Сем – Великий мейстер, контрабандист сір Давос Сіворт – Майстер над кораблями, сір Брон Черноводний, бабій, який піклується про борделі і готовий продати все і всім – Майстер над монетою, а Леді-командуючою Королівської гвардії стала сір Брієна Тарт . Веселенька компашка. Сем приносить на засідання книгу про описані раніше події, що отримала ту саму назву – «Пісня льоду і полум’я». А Бран, який приїхав трохи пізніше, задає цікаве питання: він запитує, чи немає новин про Дрогона і повідомляє, що пошукає дракона сам.

Джон замість того, щоб обживатися в Чорному Замку, їде разом з Примарою, Тормундом і його людьми за Стіну. І коли люди виходять з воріт у Стіні, вони проходять повз зелених пагонів, що пробиваються крізь сніг. Весна прийшла, схоже, не тільки в Сім Королівств, а й за Стіну. Ну а що? Короля Ночі немає, можна й клімату змінюватись.

Що буде далі?

Ну що ж, чим ближче до фіналу, тим більше зім’ятими і квапливими ставали сцени. Те, що на початку серіалу прописувалося яскраво, соковито, з прекрасно продуманими персонажами, з цілим павутинням переплетінь сюжетних ліній і інтриг, під кінець квапливо зім’яли, схематично домалювавши частину великої яскравої картини простим олівцем. А щось взагалі заклеїли скотчем. І через це багато сцен здаються не дуже логічними.

Наприклад, зміни, які відбувалися з Дейнеріс, нам практично не показали. Кривенько зліпили два її стани – майже нормальна і вже поїхала з глузду. Нормальна, нормальна, а потім хлоп, і палить вогнем на всі боки. Якщо сценаристи сподівалися, що глядача задовольнять пара фраз пояснень цих трансформацій, сказаних в кінці останньої серії, то вони помилилися – враження зім’ятості від цього нікуди не поділося.

Та й вільна кінцівка тут все ж залишилися, як натяк на прибуткове продовження серіалу. Що трапиться з Бездоганними? Куди полетів Дрогон і як саме за ним планує «наглядати» Бран? Що Джон робитиме за Стіною серед здичавілих? Як буде правити Санса? Чи справді за Стіну прийшла Весна? Чи повернеться Король Ночі? Знаючи «Гру престолів» такою, якою вона була раніше, однозначно можна сказати, що так гладко, як здається, в реальності не вийде. Але ось останні епізоди, якщо не сезони, виявилися зовсім іншими і випали з формату. Персонажі втратили свою мудрість, сюжет – глибину, а сценарій – логіку. І те, що колись було справжньою Сагою, розказаною біля замкового вогнища геніальним чарівником-менестрелем, перетворилося на пожований переказ короткого змісту, який, запинаючись, бурмоче на заліку напівсонний студент.

Не знаю, чи напише Джордж Мартін продовження, в якому буде розказано про події після сходження на мобільний трон Брана Зломленого, чи поставлять ще один серіал про це Девід Беніофф і Ден Вайс, і, тим більше, не знаю, наскільки хорошим або поганим це все може вийти. Але хочеться вірити, що одна з найкрасивіших і найцікавіших казок сучасності не згасне остаточно у гонитві за хайпом і бюджетами. Але це буде потім. А поки що наш Дозор закінчено.

Хочеш більше цікавих новин та оглядів своїх улюблених фільмів та серіалів? Тоді підпишись на Telegram-канал Comfy і залишайся з нами – у нас є ще багато цікавих розповідей для тебе!