Слідами «Чорнобиля»: хто такий Анатолій Дятлов? Біографія реальної людини

На цьому тижні вийшов останній епізод міні-серіалу «Чорнобиль», створеного американським каналом HBO, і вихід цієї напівдокументальної кінохроніки, приуроченої до тридцять третьої річниці трагедії на Чорнобильській атомній електростанції, викликав настільки сильний резонанс, що про нього заговорили всі.

І самі події, і їх учасники, незважаючи на невеликі розбіжності, були відтворені в серіалі досить точно, але хоча серіал і витриманий в максимальній близькості до історичних даних, в ньому все ж є деякі вільності художнього переказу. Тому після перегляду «Чорнобиля» багато глядачів почали штурмувати інтернет в пошуках достовірної інформації – щоб дізнатися більше про цю подію і людей, які в ній фігурували.

Одним з найцікавіших і суперечливих учасників тих подій став Анатолій Дятлов, який згодом був офіційно визнаний одним з головних винуватців аварії на ЧАЕС. Не дивно, що після всього цього він сприймався людьми виключно негативно, а його образ почав стрімко обростати безліччю міфів і чуток. Тільки чи був він насправді таким лиходієм, яким його виставляли в історії? І ким взагалі була ця людина в реальному житті? Сьогодні Блог Comfy розповідає біографію Анатолія Дятлова – одного з керівників сумнозвісної Чорнобильської атомної станції. Хто він такий, ким він був, як потрапив на станцію, і чому його втягнуло в цей вир подій?

Дізнайся більше: Валерій Легасов. Історія одного героя, який пройшов Чорнобиль

Біографія Анатолія Дятлова

Роки життя Анатолія Дятлова: 3.04.1931-13.12.1995.

Анатолій Степанович Дятлов родом з Красноярського краю – він народився в невеликому селі Атаманово, розташованому приблизно в 50 кілометрах на північний схід від Красноярська. Його батько, учасник Першої світової війни, працював бакенщиком, незважаючи на отриману в боях інвалідність, а мати повністю присвятила себе сім’ї і вела домашнє господарство.

Освіта і перша робота: У 1945 році Анатолій закінчив сьомий клас школи і вступив до Норільського гірничо-металургійного технікуму на електротехнічне відділення, щоб через п’ять років вийти з його стін з червоним дипломом. У тому ж 1950 році Дятлов почав працювати на одному з заводів в Норильську. У 1953-1959 роках навчався в Московському інженерно-фізичному інституті, який він також закінчив з відзнакою, отримавши диплом інженера-фізика за фахом «Автоматика та електроніка».

Кар’єра на ядерних підприємствах: Після закінчення інституту молодого фахівця направили на верфі в Комсомольськ-на-Амурі – там він керував секретною лабораторією і працював над ядерними силовими установками для підводних човнів. У 60-х роках на суднобудівному підприємстві, де працював Дятлов, сталася серйозна аварія, в результаті якої Анатолій Степанович отримав опромінення в 200 бер, а його син незабаром після цього помер від лейкемії. Під час розслідування події розроблялася версія, що НП сталася саме з вини Дятлова, який допустив серйозну помилку, але в офіційному висновку слідства цього вже не виявилося.

Робота на ЧАЕС і аварія: На Чорнобильській АЕС Дятлов працював з вересня 1973 року. Тут він спершу займав посаду заступника начальника реакторного відділення, але потім просунувся по кар’єрних сходах і вже на початку 1980-х років доріс до заступника головного інженера з експлуатації електростанції другої черги (ЗГІЗ-2). З 1973 року він проживав у Прип’яті за адресою проспект Леніна 7/39.

26 квітня 1986 року, в день аварії, Анатолій Дятлов знаходився біля пульта управління блоку №4 та курирував планове випробування однієї з підсистем захисту енергоблоку. Через помилки, допущені при проектуванні реактора, ситуація вийшла з-під контролю і натискання кнопки аварійного відключення запустило зворотний процес, нагнітаючи потужність і провокуючи вибух, який і стався близько 1:23:50. Вже о п’ятій годині ранку у Дятлова почалися перші симптоми променевої хвороби – він піддався сильному опроміненню і отримав приблизно 550 бер.

27 квітня Анатолій Дятлов був госпіталізований в 6-ю Московську клінічну лікарню, де пролежав близько шести місяців. Через відкриті рани на ногах, які дуже повільно гоїлися, у нього були серйозні проблеми з ходьбою.

Звільнення і суд: 15 червня 1986 року Дятлова, Брюханова, Фоміна і майже всю команду управління блоку №4 звільняють за «безвідповідальність і незабезпечення належного контролю». 5 листопада разом зі своєю дружиною Ізабеллою Анатолій Степанович приїжджає до Києва, де вже через місяць, 4 грудня 1986 року, його заарештовують. Через слабке після опромінення і наступних хвороб здоров’я (інженер отримав другу групу інвалідності) медики дозволяють допитувати його тільки в м’якому режимі – з тривалістю допитів, що не перевищує двох годин на день. Але в автобіографічній книзі «Чорнобиль. Як це було », яку він напише пізніше, у1995 році, Анатолій Дятлов розповість, що допити тривали від шести до восьми годин щодня.

За результатами судового процесу Анатолій Дятлов був визнаний одним з головних винуватців аварії на Чорнобильській АЕС і засуджений на 10 років колонії загального режиму. Тюремний термін інженер відбуває спочатку в Лук’янівському СІЗО, потім його переводять у Крюківську виправну колонію Полтавської області. Ослаблений радіацією і пов’язаними з нею хворобами організм насилу витримує тюремні умови, і самопочуття ув’язненого продовжує стрімко погіршуватися.

1 жовтня 1990 року, через три роки і дев’ять місяців після початку відбування покарання, Анатолій Дятлов достроково виходить на свободу – його звільняють через поганий стан здоров’я. Важливу роль тут зіграла величезна кількість звернень і прохань на його захист, спрямованих його родичами, друзями, вченими і різними організаціями. Справедливості для Дятлова намагалися домогтися навіть Андрій Сахаров і його дружина Олена Боннер. Після звільнення з в’язниці Анатолій Дятлов продовжував боротися з хворобами, а з 1991 року він був змушений двічі на рік лягати на планове лікування в опіковий центр Університетської клініки Мюнхена, але променева хвороба швидко прогресувала, і його стан постійно погіршувався.

Смерть: 13 грудня 1995 у віці 64 років Дятлов помер в результаті інфаркту міокарда. Місце поховання невідоме. Імовірно його останки поховані на одному з міських кладовищ Києва. До кінця життя Анатолій Дятлов намагався доводити свою невинність, називаючи причиною трагедії саме помилки при конструюванні реакторів типу РБМК-1000.

У серіалі «Чорнобиль» Крейга Мазіна більшість фактів і подій того часу були подані дуже точно. Автори серіалу скрупульозно збирали і з’єднували воєдино крихти інформації про все – від хронології ліквідації до спогадів і розповідей учасників. Вони шукали і, потрібно визнати, успішно знаходили речі, які на екрані ставали автентичними декораціями, що точно відтворюють стиль життя, образи людей, що жили в ті роки.

Образ Анатолія Дятлова в серіалі «Чорнобиль»

Персонажі в серіалі теж були прописані в більшості своїй достовірно, але деякі герої все ж виявилися в більшій або меншій мірі спотворені. Найбільше змін отримала саме фігура заступника головного інженера – за відгуками свідків тих подій, колег і просто людей, які знали Анатолія Дятлова особисто, він не був таким, яким його зобразив у своїй роботі Крейг Мазін. Про нього завжди відгукувалися як про дуже сувору, вимогливу людину,  яка дуже любила свою справу, але ця любов не була сліпим фанатизмом, і при всій своїй захопленості він все ж зберігав здоровий підхід. Крім того, Анатолія Дятлова описують як виключно правдиву людину, яка не зносила брехні ні в яких її формах. І знаючи все це, складно порівнювати його образ з тим, як цю людину нам показали в «Чорнобилі».

І хоча серіал все ж має деякі розбіжності з реальною історією, його не можна недооцінювати, адже, незважаючи на те, що катастрофа 1986 року мала дійсно жахливі розміри, за тридцять років, що минули з того дня, про неї все ж почали забувати. Для нових поколінь ті події стали просто сторінками в історії – важливими, страшними, але знеособленими. Для тих, хто жив у той час, хто бачив цю трагедію, у Чорнобильської катастрофи було обличчя. Навіть безліч обличь – військові, пожежні, медики, рятувальники, працівники станції, жителі, виселені із Зони відчуження. Тільки ось всі ці люди, ліквідатори, які вчинили в ті страшні дні свій неймовірний вклад в повному розумінні слова в порятунок світу, з часом перетворилися спочатку в сухі списки імен, а потім і просто в цифри статистики. І трагедія в Чорнобилі, втративши свою багатоликість, почала забуватися.

Але Крейг Мазін, автор сценарію цього міні-серіалу, не просто пробудив своїм творінням людську пам’ять – він зміг ненадовго оживити тих людей, які були в Прип’яті в страшні дні після аварії, і познайомив нас з ними заново. «Чорнобиль» став тим самим розрядом дефібрилятора, що вирвав вже згаслу людську пам’ять з блаженного забуття, і варто бути вдячним йому за це, хай шокове, але таке необхідне нам пробудження.

Хочеш більше цікавих статей? Підписуйся на наш Telegram-канал, і тебе чекає багато цікавих фактів, корисних публікацій і свіжих оглядів. Ми розповідаємо про все, що цікаво нашим читачам!