Що в серіалі «Чорнобиль» було правдою, а що - вигадкою?

Міні-серіал «Чорнобиль» закінчився, а дискусії навколо нього – ні. Резонансна робота Крейга Мазіна зачепила всіх – і тих, хто був учасниками ліквідації тієї аварії, і її свідків, і людей, які знають про трагедію лише як про історичний факт з відносно недалекого минулого. Серіал вийшов дуже важким через свою реалістичність і в деяких місцях відверто шокує деталізацією, тому не дивно, що цей проект виявився в центрі найпильнішої уваги – він занадто потужно зачепив глядачів по всьому світу.

Тема Чорнобильської катастрофи довгий час була табуйованою – недостатня інформованість людей через обстановки найсуворішої таємності і спроб приховування справжнього розмаху трагедії породили безліч міфів, помилкових чуток, перебільшень або навпаки, применшення деталей і фактів. І ось тепер, коли міні-серіал Мазіна, треба визнати, майстерно знятий, вийшов на екрани, витягнув з глибин архівів вже неабияк припалі пилом події, зібрав свідчення очевидців і залишки людських спогадів, то оголена правда виявилася занадто страшною і важкою для сприйняття. І хоча відгуки на серіал «Чорнобиль» виявилися відмінними, і його по достоїнству оцінили не тільки рядові глядачі, але й люди, яких та трагедія торкнулася так чи інакше, розчарованих все одно залишилося пристойна кількість.

Деякі глядачі залишилися незадоволені, виявивши в серіалі «Чорнобиль» ляпи, нестиковки, режисерські помилки і спотворення подій, причому в немаленькій кількості. Але фільм знятий дійсно на високому рівні, в ньому ретельно продумані навіть найдрібніші деталі, і на тлі такої скрупульозної роботи авторів серіалу нібито виявлена кількість помилок виглядає дивно.

Редакція Блогу Comfy вирішила перевірити достовірність фактів, показаних в «Чорнобилі» Крейга Мазіна, так що сьогодні ми розберемося, які факти в цьому міні-серіалі були правдивими, а що виявилося неточністю або вигадкою авторів, наскільки «розлога» показана нам «журавлина», і чи є вона тут взагалі. Поїхали!

Самогубство Валерія Легасова

Перша серія «Чорнобиля» починається з самогубства Валерія Легасова – вченого, який входив в урядову комісію з розслідування причин аварії на Чорнобильській атомній станції, і активно брав участь в розробці, організації та проведенні заходів по її ліквідації. У серіалі нам показали, як академік надиктовує на аудіокасети інформацію про події, що тоді відбувалися. Спочатку він ховає їх у відрі для сміття, щоб записи не засікли КДБшники, що стежили за ним, а потім переховує в своєрідну схованку за вентиляційними решітками на вулиці, роблячи вигляд, що просто викидає сміття. Потім Легасов повертається в свою квартиру і здійснює самогубство.

Серіальна версія цієї події в чомусь відповідає реальності, але все ж спотворює деякі події. Так, Легасов був морально розчавлений побаченим під час аварії і подальшої ліквідації, він важко пережив негативне ставлення колег, тиск з боку вищих чинів і переслідування КДБ, вимушену брехня і свою участь у всіх цих процесах. Сильно його підкосило і те, що під час перебування в зараженій зоні вчений отримав високий рівень радіаційного ураження, що швидко і важко позначилося на його здоров’ї.

Вперше накласти на себе руки Валерій Легасов спробував приблизно через рік після аварії, але тоді його, який наковтався таблеток, встигли врятувати медики. Друга спроба суїциду виявилася успішною, і вчений дійсно пішов з життя на другу річницю катастрофи і дійсно залишив після себе аудіозаписи з детальними розповідями і про саму трагедію, і про дії фахівців різної ланки під час її ліквідації, і власні висновки, спостереження і дослідження. В реальності він не ховав на вулиці ці касети від КДБ, але записи, що дійшли до нас мають діри. Близько десяти фрагментів різної тривалості з цих оповідань Легасова виявилися повністю стерті, ще кілька десятків – пошкоджені або нерозбірливі.

Історія Василя і Людмили Ігнатенко

Багато суперечок викликала сюжетна лінія про долю молодої сім’ї Ігнатенко. Це, в принципі, не дивно – їх доля справді жахлива настільки, що здається авторською вигадкою. На жаль, але практично все, що нам показав Крейг Мазін, було правдою. Молодого прип’ятського пожежного Василя Ігнатенка тієї ночі дійсно викликали на гасіння пожежі після вибуху реактора, і він поїхав, залишивши вдома свою молоду вагітну дружину. Як і в серіалі, Василь отримав сильне опромінення, з яким його спочатку госпіталізували в місцеву лікарню, а потім екстрено відправили разом з іншими потерпілими в Москву, де він помер від ураження радіацією всього через два тижні.

Людмила в реальності була практично такою, як ми побачили на екрані – відчайдушна молода жінка, яка самовіддано рветься до своєї коханої людини, не дивлячись ні н а що. Вона прилетіла в Москву слідом за Василем і дійсно дала хабар в лікарні, щоб пробратися до нього. Як і в серіалі, жінка приховала свою вагітність від медиків, щоб їй дозволили бути поруч з чоловіком. Але ось правду про її цікаве положення розкрила не Уляна Хомюк, яка була вигаданим персонажем (про неї ми розповімо трохи пізніше), а лікар, який оперував її чоловіка – американський професор Роберт Гейл. Через ці два тижні, які Людмила Ігнатенко провела поруч з вмираючим від променевої хвороби Василем, вона втратила дитину – дівчинка ще в утробі матері отримала велику дозу радіації і померла через кілька годин після появи на світ.

Похорон ліквідаторів

Сцена похорону перших жертв вибуху на ЧАЕС теж в більшості моментів відповідає дійсності. Останки цих людей дійсно ховали в двох трунах – звичайну дерев’яну труну з тілом поміщали в спеціальну металеву. Але похорони перших ліквідаторів не були спільними – смерть пожежних і працівників станції, які загинули в ті дні, була не одночасною, тому поховання не було масовим і не відбувалося в один день. Бетон, яким заливали труни, теж був, але це зробили пізніше, приблизно через два роки після аварії – могили були закриті бетонною плитою, щоб знизити високий рівень радіоактивного фону на місці поховання.

Ще один спірний момент, пов’язаний з похоронами Василя Ігнатенка – його взуття. У фільмі вдова пожежного стояла на кладовищі з чоловічими черевиками в руках, але в дійсності цього не було. В руках у його дружини в той момент були квіти, хоча Василя насправді ховали босоніж – тіло змогли одягнути в парадну форму, але взути його не вийшло через набряки і деформації ніг. Ось одна з архівних фотографій Людмили Ігнатенко з букетом гвоздик в руках:

Опік від радіоактивного графіту

Також нам показали ще один епізод з пожежними на станції, в якому один з ліквідаторів піднімає з землі уламок графіту, і вже через лічені хвилини на його долоні з’являється страшний чорніючий опік. Тут ми бачимо відразу два невеликих, але вже розлогих «кущика журавлини». По-перше, такий опік просто фізично не міг проявитися за такий короткий час, і подібні наслідки розвинулися б не менше, ніж через добу, а то й більше. По-друге, саме такої ситуації в реальності не було. За розповідями учасників, було два схожих епізоди. Перший випадок – це коли один з ліквідаторів прийняв графіт за звичайний камінь, але його зіркі колеги не дали підняти цей уламок. Другий випадок, про який розповідають ті, що вижили, був пов’язаний не з графітом, а з металевим уламком, пробившим колесо однієї з машин – пожежний, який витягував застряглу в гумі опромінену залізяку, все ж отримав подібні опіки, але проявилися вони лише через кілька днів.

Чи був міст смерті в реальності?

Ще одна сумнівна сцена в серіалі «Чорнобиль» – кадри з так званого «мосту смерті», на який в перші години після вибуху нібито виходили жителі Прип’яті, щоб краще розглянути заграву над атомною станцією. У серіалі цей момент показали чітко: ніч, сполохи палаючої ЧАЕС, оточений лісом міст, люди, що стоять на ньому і радіоактивний попіл, що кружляє в повітрі. Сцена моторошна і однозначна. В реальності ж такого з розповідей очевидців не відбувалося. Так, люди дивилися на заграву, але практично всі роззяви, яких, до речі, було не так вже й багато, стояли на балконах квартир, а деякі піднімалися на дахи багатоповерхівок. Прип’ять була тихим, можна навіть сказати, провінційним містечком, а статус режимного міста накладав деякі додаткові обмеження, тому бурхливого нічного життя в ньому не було, і про те, що сталося жителі почали дізнаватися лише наступного дня після аварії. Опинитися в районі моста і майбутнього Рудого лісу могли лише одиниці.

Серіал спровокував справжній шквал уваги до подій навколо цього місця, і деякі ЗМІ змогли знайти свідків тих днів, які підтвердили, що кілька жертв «моста смерті» все ж було. За їхніми розповідями, невелика кількість людей з тієї чи іншої причини виявилися неподалік від цього місця в перші години після вибуху. Наприклад, в інтерв’ю Олексія Бреуса для BBC згадуються дві реальні жертви цього місця – серйозно опромінені хлопець, який в ніч аварії гуляв зі своєю дівчиною в районі моста, і цікавий студент, який приїхав вранці на міст на своєму велосипеді, щоб трохи краще розглянути пошкоджену станцію. Але і Олексій Бреус, і інші очевидці заперечують, що біля мосту смерті була велика кількість жертв.

6.Мертві птахи в серіалі «Чорнобиль»

Один з моментів, який автори серіалу використовували, щоб втілити і показати глядачам невидиму смерть від радіації – це падаючі замертво птахи. У поєднанні з дітьми, що йдуть по залитій яскравим весняним сонцем вулиці, це виглядає особливо моторошно. Але варто визнати, що птахи дійсно вмирали від радіації прямо в польоті, тільки ось відбувалося це не на вулицях Прип’яті, а в непосередній близькості від реактора, що вибухнув – в радіусі кількох сотень метрів. То ж, хоч факт і був в реальності, але в серіалі його все ж дуже сильно перебільшили.

Постраждалі і переповнена лікарня

Також в серіалі нам показали кадри з міської лікарні в Прип’яті, де не тільки палати, але й коридори були буквально забиті постраждалими. Подібне було, але не в настільки жахливих масштабах – наступного дня після вибуху на станції медики госпіталізували лише 126 осіб. Так, це багато, але автори серіалу все ж «додали драми» і показали цей епізод так, щоб у глядача склалося враження, що вже через кілька годин після аварії в лікарні перебували сотні жертв. А ось наслідки опромінення показані наддостовірно. Творці «Чорнобиля» дуже точно, в усіх страшних деталях, без перебільшень і спотворень відобразили всі стадії променевої хвороби, всі зміни, що відбуваються з тілами потерпілих – від «ядерної засмаги» і зміни кольору шкіри до ран, що відкриваються від будь-якого дотику до тіла хворого.

Питання кольору: Англійка в подиві через відсутність темношкірих акторів в «Чорнобиль»

Розважливість і самодурство Дятлова

У житті Анатолія Дятлова намагалися виставити головним лиходієм і винуватцем Чорнобильської катастрофи. У фільмі, якщо чесно, йому теж відвели далеко не позитивну роль. Автори серіалу представили його як цинічну, розважливу людину, готову на все заради своєї вигоди. Дятлов-персонаж ставився до своїх підлеглих не те що без найменшої поваги, а взагалі як до видаткового матеріалу. Насправді образ, створений авторами серіалу, не відповідає дійсності – всі, хто особисто знав Дятлова, відгукувалися про нього як про виключно чесну і принципову людину, яка була сувора не тільки до оточуючих, але й до самого себе, а ще завжди ратував за правду.

Якщо хочеш дізнатися більше про Анатолія Дятлова, зазирни в його біографію за посиланням: Хто такий Анатолій Дятлов? Біографія реальної людини

ЧАЕС в перші години після вибуху

У ті перші години з персоналу станції загинуло всього двоє: Володимир Шашенок, який отримав перелом хребта, множинні травми і сильні опіки радіоактивним паром під час вибуху, і Валерій Ходемчук, який загинув на місці безпосередньо під час вибуху на ЧАЕС, назавжди залишившись під завалами – його тіло так і не було знайдено.

Ще одна неправда в серіалі «Чорнобиль» пов’язана з діями співробітників ЧАЕС в перші години після вибуху. Нам показали паніку, розгубленість і неорганізованість, тоді як в реальності персонал діяв набагато більш злагоджено і розумно. Співробітники станції практично відразу ж змогли погасити вогнище загоряння в машинному залі, вручну виконали злив пристойної частини пального масла і видалили вибухонебезпечний водень з турбогенераторів. І вже тим більше ніхто не кидав пораненого колегу серед коридору, щоб показати місце розташування реакторного залу людям, які на такій роботі за замовчуванням зобов’язані знати, що де знаходиться.

Чорнобильські дайвери

До виходу американського серіалу «Чорнобиль» мало хто знав про так званих чорнобильських дайверів – трійці співробітників станції, які вирушили в заповнені радіоактивною водою підвали, щоб вручну відкрити вентилі для спуску води. І коли глядачі побачили цей епізод, багато хто просто в нього не повірили – настільки жахливим і важким він виявився. Але цей драматичний епізод не є вигадкою сценаристів, і він відбувався в реальності, хоча і трохи по-іншому.

Отже, на екрані ми побачили більш серйозну екіпіровку Валерія Беспалова, Олексія Ананенко і Бориса Баранова, тобто трьох співробітників АЕС, відправлених в добровільний рятувальний заплив, тоді як в реальності вони отримали захист на порядок слабше, можна навіть сказати, що мінімальний. Далі. Водолазам в серіальній версії подій довелося брести в повній темряві крізь радіоактивну воду, що доходила їм чи не до шиї, а в житті рівень води був набагато нижче – приблизно до коліна. Також у співробітників, що відправилися в затоплені підвали, з собою були дозиметри, які дозволяли визначати найбільш заражені ділянки і уникати їх.

Є і ще кілька відхилень від реальних подій, допущених в серіальній версії. Наприклад, добровільність самої участі – наказ просто надійшов трьом співробітникам станції від вищого керівництва, і вони його виконали, а момент з добровольцями був, схоже, взятий з офіційних газет того часу, які подали інформацію саме в такому ось красивому ключі. І розмір компенсації теж підкачав – самогубний подвиг працівників ЧАЕС був оцінений вищим начальством всього в 80 рублів премії. Ага, ще й горілка. Як розповідають безпосередні учасники тієї події, ніхто горілкою успішний вихід із затоплених радіоактивною водою тунелів не відзначав, та й «фанфар» з оплесками та урочистістю моменту, показаних у фільмі, теж не було.

Уляна Хомюк

Один з ключових персонажів в серіалі – якась Уляна Хомюк, за задумом авторів працювала фізиком-ядерником в Мінському Інституті ядерної енергетики. Її персонаж вийшов яскравим, діяльним і добре запам’ятався глядачам, але ось в реальності такої людини не існувало.

Шоураннери серіалу створили Уляну Хомюк, з’єднавши в ній множинний образ вчених, які працювали над питаннями ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції. Їй же в серіалі приписали деякі ідеї і дії реального Валерія Легасова. Крім того, цей персонаж виконує роль своєрідного гіда для глядача, ненав’язливо пояснюючи деякі події і специфічні процеси, незнайомі пересічним людям.

Крім «Чорнобиля»: 35 найкращих містичних серіалів за версією блогу Comfy

Вертоліт що впав

Ще одна нестиковка пов’язана з вертольотом, що засипав зруйнований реактор піском і свинцем. Вертоліт в Чорнобилі впав, але це було не в перші дні після аварії, а вже пізніше, майже через п’ять місяців. Та й не скидав він в реактор мішки з піском – оскільки це були вже ліквідатори з другого потоку, то їх завданням була заливка покритого радіоактивним пилом даху клеєм (коли товстий шар розлитого по поверхні даху клею висихав, і пил виявлявся намертво в нього впаяний, його знімали і відправляли на утилізацію «біороботи», тобто солдати-строковики). У серіалі вертоліт впав, потрапивши в активну зону, в реальності ж він звалився, зачепившись лопатями за трос будівельного крана – через яскраве сонця пілот просто не побачив перешкоду.

Генерал Пікалов не заміряв радіацію

Внесок генерала Пікалова в ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС дійсно великий, і його героїзму ніхто не применшує, але ось показані в серіалі «Чорнобиль» заміри рівня радіації в такому ось екстремальному режимі він не робив. Радіаційна розвідка була проведена 26 квітня, тоді як Володимир Пікалов насправді прибув на місце катастрофи лише наступного дня.

Так хто насправді виміряв рівень радіації? Цією людиною був Олександр Логачов, старший лейтенант Київського полку цивільної оборони, який поїхав до реактору на спеціальному БРДМ з вбудованим дозиметром (а не на обшитій свинцем вантажівці). В інтернеті, до речі, про генерала Пікалова можна знайти найсуперечливіші версії і свідчення, але джерело інформації про Олександра Логачова дійсно вселяє довіру – про нього в інтерв’ю виданню «Йод» розповіла Анна Королевська, яка працює заступником директора з наукової роботи Національного музею «Чорнобиль».

Це цікаво: Список кращих фантастичних книг

Шахтарі в «Чорнобилі»

Багато суперечок і навколо шахтарів, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС – за версією Крейга Мазіна вони рили тунель буквально голими через високу температуру в місці проведення робіт, але за свідченнями очевидців справа була по-іншому. Так, там було дійсно дуже жарко, і шахтарі дійсно роздягалися, але без настільки тотального повного оголення, як нам показали в серіалі. Це пояснювалося просто – робочі прекрасно розуміли, що в наявних умовах від виданої їм захисної екіпіровки толку не особливо і багато, а настільки важка фізична праця в умовах неймовірної спеки була далеко не простим випробуванням. Так що зайву одежину все ж знімали. А ось сцена, де шахтарі панібратськи поплескують приїхавшого до них у супроводі автоматників міністра, який мало не тремтить, похитуючись від цих ляпасів – це вже реальний перебір від авторів серіалу.

Міккі Маус в Прип’яті

Велика фігура Міккі Мауса, що з’явилася в «Чорнобилі», стала одним з найбільш обговорюваних моментів. Багато глядачів визнали це навіть не ляпом, а найпотужнішою розлогою журавлиною, з-за якої на серіал пролилося чимало негативу. Але чи був Міккі? Гігантський Міккі Маус в Прип’яті, схоже, таки був – його можна знайти на фотографіях Олексія Пермінова, одного з жителів сумнозвісного міста. Олексій Пермінов надав свій сімейний фотоархів за період з 1979 по 1986 рік, і серед цих знімків є ось такий цікавий кадр:

Було цікаво? Тоді підписуйся наTelegram-канал Comfy – тут ми постимо багато цікавого і корисного. Будь з Comfy! 🙂