Просто не боятися — чи є сміливістю? #braveukraine

07 Червня, 2022, 04:08 0

Мабуть, кожен з нас має свій біль, пов’язаний із Маріуполем. Родичі, друзі, колеги, яких ми знали зовсім трішки, але їх поглинула ця війна. Але з цим містом — зруйнованим, закатованим – пов’язано й багато неймовірного та… доброго. Неймовірні у своїй щирості та відданості вчинки наших людей. Справжні дива, коли звичайні люди допомогалаи, рятували, вивозили…

Сьогодні наша рубрика #Сміливість поповнилася історією з міста-героя Маріуполя про людину, яка, схоже, зовсім не вважає себе героєм, бо робив те, що треба було зробити.

Данило до війни був одним із продавців магазину Comfy в Маріуполі. І коли почалася війна, він почав робити те, що вважав найнеобхіднішим — вивозив людей з міста. За власний кошт, власною автівкою — просто тому, що це було потрібно, а у нього був повний бак.

  • Перша людина, яку я вивіз — це Наталка, моя колега. Вона була першою, хто тоді зміг додзвонитися мені з міста. Вона десь на дев’ятому поверсі, у будинку на околиці міста змогла знайти точку, де був зв’язок. Дуже налякана, плакала, благала знайти когось із волонтерів, хто допоміг би виїхати. Я сів у машину й поїхав. Потім я зміг повернутися ще декілька разів. Їздив, поки вистачало пального, потім, звісно, довелося вже шукати можливості заправитися. Пального майже не було, а там, де було, ціни сягали 300-400 гривень за літр бензину.

Усього з самого Маріуполя Данило зміг вивезти 12 людей. Окрім того, разом із родичами Данило допомагав розміститися у Мангуші тим, кого зміг вивезти або хто сам вийшов чи виїхав з міста. Розміщували у власному житлі, у будинках та квартирах сусідів, знайомих. Дехто, звісно, просив за таке розміщення гроші, але більшість людей пускала маріупольців безкоштовно. Просто допомагали.

  • Багато хто йшов пішки більше 18 кілометрів, адже виїхати було неможливо. Тож ми й зустрічали, й допомагали донести речі. Допомагали розселитися, — голос Данила стає злим. — Люди стільки йшли пішки, хоча повз них їхали напівпусті автівки — більшість навіть не зупинялися, не підбирали нікого. Були й взагалі випадки, коли люди стоять на вулиці з валізками, плачуть. Підходиш, питаєш, що трапилося, а вони кажуть, що їм пообіцяли вивезти родину, але взявши гроші, відштовхнули від машини та поїхали. І брали такі «перевізники» чимало — по 8, по 10 тисяч гривень.

Але в ті дні чимало людей все ж не втрачали людяності.

  • Хто міг, тягнули за собою всіх, кого могли. Сусідів забирали, родичів. Просто тих людей, які були у підвалах поряд.

Тоді йому змогла додзвонитися й інша колега, Віка.

  • Віка сказала, що вони з сестрою вже сім кілометрів йдуть пішки по трасі, автівки не зупиняються. Я тоді скочив у машину й рванув до них. Заселити їх до себе ми вже не мали змоги — в нашому будинку тоді жило 15 біженців. Тож повіз їх до дитячого садочку, де волонтери розміщували маріупольців. Наступного дня знайшов їм попутку до Бердянська, й вони поїхали далі.

У самому Маріуполі Данило винаймав квартиру. Коли він виїхав до Мангуша, майже нічого з речей, що там залишилися, він взяти не зміг. Тому, коли поїхали з батьком до міста за Наталкою, вирішили перевірити, чи залишилось там щось.

Хлопець жив у невеличкому п’ятиповерховому будинку. Всі багатоповерхівкв навколо були зруйновані, вигорілі вщент. Їх будиночок до того дня був без вікон, але ще стояв, хоча майже всі квартири в ньому були розграбовані. Його квартира на диво зберіглася.

  • Ми піднялися, а двері не вибиті. Відкриваю замок, а там стоїть власник квартири, який перебрався сюди, коли його власний будинок повністю зруйнувала бомба. Жив, ганяв мародерів. Він до мене кинувся, обіймав, такий щасливий був, що я живий. Я дивлюся — холодно так, а він в одних капцях стоїть. Уявляєте, у нього взагалі ніяких речей не лишилося, навіть взуття — все згоріло. Так знаєте, він одразу кинувся мені допомагати збирати речі по квартирі, пакувати все, зокрема їжу, ліки. Я дивлюся і розумію, що він навіть пакетика крупи не взяв. Я йому й кажу, чого ж ви не брали їжу, тут же і запаси, і крупи, й закатки стоять? А він мені: як я можу взяти чуже? Тож мені довелося майже силою його змушувати взяти хоча б щось собі, адже йому це було дійсно необхідно. Така людина. Чесна.

Всіх наших героїв ми питаємо про значення для них  слова Сміливість. Спитали й Данила. Людину, яка раз за разом поверталася до палаючого Маріуполя, ризикувала, але все одно допомагала.

  • Я знаю, що хочу зробити, я беру і роблю це, і жодного страху в очах у мене не має. От як вийде, так і вийде. Просто не боятися — чи є сміливістю?

122877 0 cookie-check Просто не боятися — чи є сміливістю? #braveukraine

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Читайте також:

COMFY розбиває ціни до 25 платежів. Це найдовша оплата частинами на ринку!
04 Червня, 2022, 12:48 133
Плануєте велику покупку? Тоді як щодо вигідної розстрочки без відсотків з доступними щомісячними платежами? До 30 червня 2022 року у магазинах мережі Comfy та на...
Смотреть результаты
Потрібні товари за найкращими цінами. Знижки зафіксовано!
Ми тут вирішили, що знижок забагато не буває, тож влаштували ще один невеличкий розпродаж. До нього потрапило більше сотні найрізноманітніших товарів, популярних у наших покупців...
Смотреть результаты
Ми всі тут побратими, і це наша сила. Історія Василя з COMFY #braveukraine
Привіт. Сьогодні ми хочемо поділитися з вами історією Василя — ще одного нашого співробітника, який відклав мишку з клавіатурою, щоб узяти до рук зброю. До...
Смотреть результаты