Мабуть, кожен з нас має свій біль, пов’язаний із Маріуполем. Родичі, друзі, колеги, яких ми знали зовсім трішки, але їх поглинула ця війна. Але з цим містом — зруйнованим, закатованим – пов’язано й багато неймовірного та… доброго. Неймовірні у своїй щирості та відданості вчинки наших людей. Справжні дива, коли звичайні люди допомогалаи, рятували, вивозили…
Сьогодні наша рубрика #Сміливість поповнилася історією з міста-героя Маріуполя про людину, яка, схоже, зовсім не вважає себе героєм, бо робив те, що треба було зробити.
Данило до війни був одним із продавців магазину Comfy в Маріуполі. І коли почалася війна, він почав робити те, що вважав найнеобхіднішим — вивозив людей з міста. За власний кошт, власною автівкою — просто тому, що це було потрібно, а у нього був повний бак.
Усього з самого Маріуполя Данило зміг вивезти 12 людей. Окрім того, разом із родичами Данило допомагав розміститися у Мангуші тим, кого зміг вивезти або хто сам вийшов чи виїхав з міста. Розміщували у власному житлі, у будинках та квартирах сусідів, знайомих. Дехто, звісно, просив за таке розміщення гроші, але більшість людей пускала маріупольців безкоштовно. Просто допомагали.
Але в ті дні чимало людей все ж не втрачали людяності.
Тоді йому змогла додзвонитися й інша колега, Віка.
У самому Маріуполі Данило винаймав квартиру. Коли він виїхав до Мангуша, майже нічого з речей, що там залишилися, він взяти не зміг. Тому, коли поїхали з батьком до міста за Наталкою, вирішили перевірити, чи залишилось там щось.
Хлопець жив у невеличкому п’ятиповерховому будинку. Всі багатоповерхівкв навколо були зруйновані, вигорілі вщент. Їх будиночок до того дня був без вікон, але ще стояв, хоча майже всі квартири в ньому були розграбовані. Його квартира на диво зберіглася.
Всіх наших героїв ми питаємо про значення для них слова Сміливість. Спитали й Данила. Людину, яка раз за разом поверталася до палаючого Маріуполя, ризикувала, але все одно допомагала.