Із початком війни до лав НГУ (Національна Гвардія України) стали різні люди — як ті, хто мав військовий досвід раніше, так і ті, хто ніколи не тримав у руках зброю. Сьогодні ми розповімо одну маленьку, але щиру історію ще одного нашого співробітника — Олексія, який ще у лютому працював у Комерційному департаменті COMFY. Коли почалася війна, він, як і тисячі інших українців, рішуче взяв в руки зброю та вдягнув «піксель».
— Ми живемо на Тополі — це район у Дніпрі неподалік від міжнародного аеропорту. Того ранку прокинулися від вибухів в тому напрямку. Першою думкою було, напевно, що потрібно робити, щоби сім’я була в безпеці?. Спакували «тривожний» рюкзак і чекали на подальший розвиток подій.
Олексій знає, за що він воює — в його родині нещодавно народилася ще одна дитинка. Тож те, що він зараз робить — саме заради спокою та безпеки його крихіток.
— Найбільше зараз мрію про можливість потримати на руках свою маленьку донечку. Коли пішов до армії, їй було лише три місяці. А зараз вже піврочку. Вона так виросла!
І, як і інші наші вояки, він не втрачає почуття гумору.
— Є один момент, що запам’ятався. Ну, не найкращий, не найяскравіший, але просто забавний. Це було, коли інструктор зі стрільб сказав: «Хтось тут прибіднявся щодо свого поганого зору» І похвалив, що я добре відстрілявся по мішені. А зір в мене і справді не дуже))))
І гарного настрою також. Олексій чітко знає, що зробить в першу чергу після Перемоги.
— Я міцно обійму дружину та дітей, а потім піду з ним на найдовшу у світі прогулянку)))
Запитали ми у нього, звісно, і про сміливість — як він її розуміє та відчуває.
— Сміливість — це бути собою і не зраджувати своїм принципам. Сміливість — це допомагати своїй Батьківщині. І не обов’язково зі зброєю в руках чи залишаючись на території України. Завжди, всюди та за будь-яких обставин.