— Що для мене сміливість? Раніше я думав, що це можна описати простими словами. Зараз єдине, що можу сказати — це те, чого я ще не зробив.
Привіт, друзі, сьогодні ми хочемо розповісти вам про Віталіка. До війни він був співробітником контакт- центру Comfy, а тепер став одним із тих, хто зі зброєю в руках захищає Україну. І хоча хлопець зараз там, де дуже спекотно, він знайшов декілька хвилин, щоби поспілкуватися з нами.
Коли почалася війна, Віталік об’їхав 3 військкомати, перш ніж зміг записатися до лав добровольців і потрапити на навчання. Але чи могло це стати перепоною тому, хто так рішуче налаштований?
— Я побачив жахливі події, дізнався, що почалася війна. Я просто не міг залишитися осторонь. Щоправда, довелося об’їздити майже все місто та декілька днів стояти у чергах до центра ТРО разом з іншими бажаючими. В ті дні ще й міський транспорт майже не ходив, тож дістатися потрібного місця допомагали просто небайдужі люди. Врешті-решт зміг стати до лав захисників.
До тих днів хлопець не мав військового досвіду, а їх підрозділ ТРО на той час ще не мав потрібного обладнання та озброєння. Проте вони рішуче приступили до навчань.
— Потрібно було дуже швидко зібрати амуніцію, тож мені подарували каску часів Другої світової. Потім її мені майже одразу замінили на сучасну, але та каска й досі служить талісманом, — екіпіруватися Віталіку допомагали колеги та волонтери. — Вже потім в мене з’явилися бронежилет, розвантажка, наколінники й інше. Нас набирали, як добровольців, але зараз ми вже підпорядковуємося ЗСУ.
Ми запитали у хлопця, про що він зараз мріє, та які плани на майбутнє має.
— Мрію, щоб усе це швидше закінчилося. Повернутися додому, обійняти близьких.
Потім добряче вип’ю…
… Згодом буду працювати та допомагати відновлювати свою країну. А ще хочу нарешті купити машину)